Історія села Проців
Все здолали, вижили, зміцніли,
Знову наша доля розцвіла,
Мов троянди чисті й ніжно білі,
Що росли під вікнами села.
Отака країна – Україна,
Праслав’янська рідна сторона.
Її мова ніжносолов’їна,
Ніби пісня, вічно чарівна.
А. Демиденко
У народних піснях і переказах оживає наша історія. Піснями ми зустрічаємо весну, родинні свята, дорогих гостей. Пісня допомагає нам у роботі, наснажує на добрі справи. Кажуть, що закохані не говорять, а співають. Українці – дуже співуча нація, недарма наша мова за милозвучністю посідає друге місце у світі. Давайте послухаємо разом і переконаємося, що пісню – ліричну, журливу, жартівливу – ми всмоктали з молоком матері, а тому пісня і життя наше невіддільні.
Ще не зійшло сонечко, а за прядкою вже сидить мати. Затишно хурчить прядка, а мама тихесенько виводить пісню:
«Ой у полі на роздоллі, пасла Галя воли й коні,
Заблудила аж до шинку, а там ляхи п’ють горілку.
Вони пили, випивали, з собою Галю підмовляли:
«Їдьмо, Галю, їдьмо з нами, краще буде, як у мами».
Дурна Галя послухала, сіла з ляхом й поїхала.
Ходить мати по садочку, та й питає сусідочок:
«Ой сусіде, сусідочку, чи не бачили Галі – дочки?»
«Не бачили, не видали, мабуть, її ляхи вкрали».
Кожне слово відшліфоване, як намисто. За кожним словом – дія. Пісні від батьків передавалися й дітям. Особливо під час гулянок для молоді, які в ті далекі часи називалися ДОСВІТКАМИ. ЩО Ж ЦЕ ВОНО ТАКЕ?
Бувало, довгими зимовими вечорами молодь збиралася по хатах на досвітки – так називалися тодішні розваги. Збиралися там, де була велика хата, здебільшого у бідних людей, у вдів. Для того, щоб утримати таку хату, хлопці заготовляли дрова, приносили керосин, дівчата білили світлицю. Дівчата на досвітки йшли не просто розважатися, брали з собою прялки, веретена, вишивання рушників чи то сорочок. Приходили на гуляння і парубки: жартують з дівчатами – то прядиво сховають, то вишивання, то нитку нишком переріжуть, то ще щось придумують, а потім усі сміються.
На досвітках знайомились, парувалися, дивись, і одружувалися.
А влітку? А літньої пори молодь гуляла на вулиці по різних кутках.
У Процеві, Салькові та Софіївці традиційно було кілька таких місцин, де з покоління у покоління збиралися вечорами дівчата і парубки, щоб поспівати та потанцювати. Минули століття, відходять цілі покоління, збагачуються, або ж стираються з пам’яті традиції, а назва кутків зберігається й досі:
«Точок» – поряд із садибою Галини Трохимівни Тименко;
«Савони» – по вулиці, де дворище Ольги Федорівни Мазецької, у напрямі колишнього колгоспу;
«Трубенківський» – між садибами О.Ф. Мазецької і Степана Семеновича Фарбуна;
«Куток» – від дворища Ольги Гресь (магазин Станкевича), до лісу;
«Шкарівський» – від будинку Ольги Андріївни Кияшко до КП;
«Майдан», або ж «КП», де сходилися всі дороги, неподалік садиби Миколи Анатолійовича Бачинського;
«Лебедівка» – понад лугом, де зараз вулиця Т. Шевченка;
«Багринов» – неподалік дворища Степана Григоровича Резоля, у Салькові;
«Кудрів куток» – біля Ніжинських;
«Горбова вулиця» – там, де тепер пров. Кудрі;
«Кодіївський куток» – по вул. Чапаєва;
«Міська»– на вул. Пролісок;
«Батуровщина» – по вулиці Ватутіна, неподалік садиби Паші Наумовни Тютюн;
«Третяки» – там, де проживав Віктор Микитович Буцула;
«Рожок» – від вул. Жовтневої у бік дворища Миколи Микитовича Буцули;
«Кобзарівський» – від Софіївки до садиби Володимира Федоровича Куценка;
«Редьківський» – між садибами Софії Андріївни Кияшко і Михайла Модестовича Шорського;
«Під горою» – у напрямі від обійстя Галини Степанівни Кияшко до садиби Михайла Модестовича Шорського.
Зазвичай кожний куток мав свого лідера. Здебільшого це були музиканти або найкращі, найголосніші співаки, які вели перед у гулянні. На деяких кутках збирався цілий струнний оркестр: балалайка, мандоліна, скрипка. Особливо славилися гармоністи. Як тільки звечоріє, так і біжать молоді на вулицю. Прислухаються, де хто грає. Дівчата по голосу гармошки розпізнавали, хто яку мелодію виводить. Особливо було людно повесні, коли розливався Дніпро. Молодь на човнах, з гармошкою, милувалася красою рідного краю, і тоді линула чоловіча пісня «Над озером чаєчка в’ється».
З утвердженням радянської влади змінювалася і форма відпочинку молоді. Для організації дозвілля старшої молоді створюються клубні установи.
Як пригадують старожили, перші свята за часів радянської влади проводилися в столярній майстерні колгоспу «З-й Вирішальний». Вдень – виробництво, а ввечері збиралася молодь здебільшого на танці, а чоловіки – в карти перекинутися. Був один програвач, за якого відповідав Михайло Гаврилович Шкара.
Щоб утримувати молодь в ідеологічному руслі, створюються офіційні молодіжні організації. З першого класу загальноосвітніх шкіл діти вступали в жовтенятську організацію, а десь з 4-го класу вже приймали в піонери, молоді люди від 14 до 28 років ставали комсомольцями. Комсомол тоді називали надійним помічником партії. Основною метою комсомолу було гуртувати молодь навколо соціалістичної культури, зміст якої мало хто розумів. Та чи не найперше завдання комсомольської організації – виховання любові до Комуністичної партії і її вождів. Кожна радянська людина мала жити за моральним кодексом будівника комунізму. Його основою були передусім християнські заповіді, що й давало певною мірою позитивні результати. Однак у тоталітарному суспільстві панували цинізм і брехня. Найгіршим було те, що влада втягувала дітей в усі сатанинські, нелюдські звірства проти свого народу (розкуркулення, зречення батьків, огульна оцінка репресованих), а комсомольські осередки заохочували молодь до таких вчинків.
Для прикладу наводимо лише один епізод з газети «Колективіст» від 16.Х11.1932 року, в якій повідомлялося, що «…комсомольці та піонери організували демонстрацію по селу під гаслом: «Розтрощити куркульський саботаж у здачі хліба державі!» Учнівські бригади, на чолі з учителями, замкнули соцзмагання щодо кращого виконання плянів хлібозаготівлі, моб. коштів тощо. Наслідки ції роботи дали величезне зрушення і село Проців підтягнулось у виконанні хлібозаготівлі та моб. коштів. Школи Бориспільщини, беріть приклад з Процівської ШКМ, включайтеся у виконання грудневих завдань…».
Чому могли навчити дітей такі дійства? Звичайно ж, формували в них непримиренність до хазяйновитих, працелюбних людей, яких називали куркулями, зневагу до своїх батьків, котрі жили не так, як наказували більшовики.
Проте слід зауважити, що молодь не поспішала квапилась вступати до нових організацій, ставилася до них насторожено. Ось як про це писала районна газета за №124 від 13.09.1936 року:
ПОЛІТШКОЛА НЕ ПРАЦЮЄ
«Комсомольська організація при колгоспі ім. Сталіна налічує всього 5 комсомольців, хоч у колгоспі є багато молоді. Роботи тут ні серед комсомольців, ні серед позаспілкової молоді не проводиться, жодного заняття політшколи не було. КСМ збори рідко коли відбуваються, хіба що у три місяці один раз. Тов. Кальний, якого райпартком призначив керувати політшколою, нею не керує й рідко буває в комсомольській організації». К.
Уже пізніше, з розкуркуленої хати Якова Андрійовича Гайдука, який жив по вул. Комсомольській (тепер тут садиба Марії Дмитрівни Гайдук), зробили клуб в колгоспі «З-й Вирішальний», тут же містилася і контора колгоспу. На той час ніхто з керівництва не звертав увагу, хто господар і яка в нього сім’я, людина для влади була ніщо. У Якова Андрійовича було двоє малесеньких діток – Михайло і Меланія, дружина Варвара. А чим він заборгував перед радянською владою? Лише тим, що був добрим господарем. Тримав дві корови, вівців, коня, мав пасіку, плуга і щойно спорудив хату. Як пригадує Ганна Тихонівна Бондаренко, Варвара лише тричі витопила піч, ще й хата не просохла, а прийшли посланці від нової влади і наказали: «Вставай і геть звідси, бо ти ворог народу!» Не міг витрамати такої наруги Яків Андрійович – його враз спаралізувало. Пролежав він на печі ще три дні і помер. А дружина разом із родичами виїхала на Херсон, забравши з собою двох діток. Такою була ціна клубу – смерть чесного господаря і поневіряння його родини.
Та поступово люди почали сходитись до нового «центру культури». Тут можна було дізнатися про новини, послухати лекцію та й концерт подивитися. Грати на музичних інструментах ніхто молодь не навчав, охоче вчилися самотужки. Як пригадує Андрій Петрович Тютюн, бувало, запитаєш у музикантів: «А покажіть, хлопці, як грати?» і чуєш у відповідь: «Ну що тут показувать, слухай, дивись і грай». Полечку, гопак, краков’як знали всі гармоністи і виконували вправно.
- А як же з кінофільмами? – запитала я у О.М. Рожко та О.Ф. Вовк, яким уже за 80 років.
- Поки не було клубу, фільми крутили прямо в дворі, напинали біле простирадло на клуню в колгоспі «З -й Вирішальний».
- Пам’ятаю, як привезли фільм «Чапаєв», – пригадує О. Рожко. – Прийшло майже все село. Посідали всі на дворі, і ось зазвучала музика і вихором на коні прямо на людей мчить Чапаєв. Усі як один, піднялися і вбік, а потім ще довго сміялися над собою.
Думаю, читачеві буде цікаво дізнатися, яка робота проводилася серед молоді, хто відповідав за неї та до чого тоді прагнули хлопці і дівчата. Матеріали засідань сесій і виконкомів, публікації з газет є яскравим відображення тогочасного людського життя.
Ось про що розповідає замітка в газеті «Колективіст» за № 11 від 25.05.1941 року:
ВЕЧІР У СІЛЬСЬКОМУ КЛУБІ
Як тільки почало темніти, біля клубу вже стало людно. Сюди збиралась молодь і старики, щоб послухати лекцію про міжнародне становище.
Колгоспний сторож – дідусь Сергій Дем’янович прийшов майже першим. Зіпершись на ціпок, він розмовляв зі сторожем колгоспу «3-й Вирішальний» і інколи перекидався жартами з молоддю.
…Вечір почався. На сцену вийшли святково прибрані дівчата – учениці школи. Вони виконують любиму пісню про вождя народів товариша Сталіна.
Слово надається доповідачу. Він в доступній формі для колгоспників розказує про міжнародне становище, все це показуючи на географічній карті.
З величезною увагою слухають доповідь присутні. Кожен хоче підступити ближче, щоб побачити на карті, де розміщені Греція, Італія, Німеччина. Ще раз подивитися на неосяжний простір великого Радянського Союзу. Після доповіді посипалися запитання, на які доповідач давав відповіді.
Учень 7 класу, активний організатор постановок п’єс Степан Савон оголошує, що драматичний гурток для присутніх підготував п’єсу «Безталанна»
Громом оплесків винагороджували присутні прекрасну гру виконавців.
В час антрактів учні розповідали вірші про любимого Сталіна, про Червону Армію.
Вечір пройшов жваво, енергійно.
– Таких вечорів побільше організовуйте, дітки. На такому вечорі, коли побудеш, то ніякої втоми не почуваєш,– сказав Сергій Дем’янович. І в такт гармошки, схвативши наймолодшу дівчину, – пішов у танок.
П. Марченко
с. Проців
У роки Великої Вітчизняної війни був спалений і сільський клуб, а тому культурні заходи влада проводила вже під керівництвом сільради у господі розкуркуленого І.В Бондаренка. Про це свідчить протокол № 7 засідання сільвиконкому від 21 квітня 1945 року, де слухається питання про підготовку до 1 травня.
Доповідає голова с/ради т. Забіяченко В.Д.
Виконком постановив: Приступити до очистки всіх дворів колгоспів, колгоспників, установ та сараїв до культурного вигляду.
А) Випустити при кожному колгоспі, а також установах стінні газети;
Б) Силами вчителів підготовити лозунги та плакати для всіх колгоспів та установ;
В) Організувати для дітей подарунки;
Г)А також організувати збір продуктів для бійців.
Налагодити роботу сільського клубу було не так легко. Бракувало всього – вмілих керівників-спеціалістів, коштів для придбання меблів, техзасобів. Бібліотеки в селі на той час також не було,працювала тільки книгозбірня в районі. Про це свідчить публікація в районці за 1948 рік:
В РАЙОННІЙ БІБЛІОТЕЦІ
Час від часу поповнюється новою літературою наша бібліотека. Зараз вона має 4000 різних книжок.
Бібліотека нараховує 950 читачів. У минулому році бібліотекою було проведено 17 тисяч книговидач. Найбільший попит читачів на політичну та художню літературу.
Зараз бібліотека має 10 пересувних бібліотечок, які обслуговують сільські та колгоспні клуби. До посівної весняної компанії комплектується ще 20 бібліотечок.
В цьому місяці в Борисполі будуть працювати 20 книгонош, які обслуговуватимуть на дому інвалідів, проводитимуть голосні читки книжок для колгоспників.
Б. Лелельчицький
Та з часом колгоспові «3-й Вирішальний» все-таки вдається побудувати нове приміщення клубу. Про це розповідає замітка, вміщена в районній газеті «Колективіст» за 1949 рік:
Члени артілі « 3-й Вирішальний» вирішили збудувати колгоспний клуб
Добре організував роботу на будівництві бригадир будівельної бригади Тименко Свирид. Приходько Павло, Безсмертний Пилип денні завдання виконували на 150-160%.
Свято Великої Жовтневої соціалістичної революції колгоспники святкуватимуть у новому клубі.
І. Шкара
Молодь Процева не хоче миритися з безвідповідальністю окремих керівників, а тому вдається до написання заміток до районної газети. Ось деякі з них:
« Колективіст» за № 32 від 22.04.1950 року:
КОЛИ БУДЕ КІНО В СЕЛІ ПРОЦЕВІ?
Колгоспники Процівської артілі ім. Жданова збудували хороший, просторий клуб. Одночасно при ньому була обладнана кінобудка.
Тепер і в нас часто буде кіно,– з надією говорили жителі села.
Але сподівання їх лишилися марними. Вже більше місяця пройшло з того часу, як тут останній раз була кінопересувка.
Разом з тим громадськість села одностайно заявляє про своє бажання подивитися нові радянські кінофільми, такі як «Падіння Берліна», «Сталінградська битва» та інші.
Коли ж нарешті районна кінофікація потурбується про те, щоб колгоспники сільських артілей мали змогу регулярно дивитися кінофільми?
М. Списовська
« Колективіст» за № 46 від 07.06.1951 року:
ХОЧЕМО КУЛЬТУРНО ВІДПОЧИВАТИ
Завідуючий клубом нашого колгоспу Григорій Кияшко погано відноситься до своїх обов’язків. У клубі завжди брудно, ніколи не прибирається. Свіжих газет тут ніколи не побачиш. Колгоспна бібліотека, якою завідує той же Кияшко, майже кожен день закрита. І навіть у вихідний день колгоспники не можуть користуватися нею, бо вона під замком.
Хто ж подбає про те, щоб ми, колгоспники артілі ім. Жданова, могли культурно проводити свій відпочинок?
О. Шкара, с. Проців
Цікаво, що пишуть до газети навіть ті, котрі за посадою мають організовувати і виконувати цю роботу. Ось факт.
Газета « Колективіст» за № 59 від 24.07. 1952 року:
Сільський лекторій і агітколектив-бездіяльні
Сільський лекторій села Процева і агітколектив при парторганізації Процівського колгоспу ім. Жданова нараховують чималу кількість членів. Але на протязі двох останніх місяців для колоспників села не прочитано жодної лекції. Рідкісним явищем стали в артілі і бесіди агітаторів, бо керівник лекторію тов. Тименко і керівник агітколективу тов. Фарбун мало турбуються про розгортання політично-масової роботи і лекційної пропаганди не селі.
Нічим іншим, як бездіяльністю цих керівників, можна пояснити той факт, що сам тов. Фарбун вже не пам’ятає, коли він проводив нараду агітаторів.
На час збирання врожаю і хлібозаготівель робочі плани агітколективу та сільського лекторію складені лише на останні дні.
Коли ж нарешті політично-масову роботу в селі Процеві буде поставлено на належну височінь?
М. Безсмертний – секретар комсомольської організації колгоспу
Виконком сільської ради не міг не відреагувати на цю замітку, хоча видається дивним, що її написав комсомольський секретар, який повинен безпосередньо організовувати і контролювати цю роботу.
А ось про що свідчить протокол № 9 засідання виконавчого комітету Процівської сільської ради депутатів трудящих від 09 жовтня 1953 року (подаємо без змін).
Голова виконкому – Білошапка І.А.
Секретар – Кошовий П.М.
Члени виконкому: Прихідько Павло Іванович
Браніцький Петро Васильович
Конопля Олександр Іванович
Тименко Григорій Федорович
Запрошені : Голова колгоспу тов. Шорський М.М.
Голова ССТ – тов. Мазецький
Директор школи – Крекотень
ПОРЯДОК ДЕННИЙ:
- Робота клубу в селі
СЛУХАЛИ : Про роботу клубу в селі, доповідає Шкара Михайло Миколайович, який сказав, що в клубі цього року проведено:
- – прочитано лекцій сільським лектором – 5.
- – лекторами району – 4.
Наглядної агітації в даний час мало. Стінгазети на протязі 9-ох місяців не випускалися. Дошка пошани необхідна. Під час проведення організованих вечорів мало буває різних розваг.
В общому робота сільського клубу занедбана.
Виступив: член виконкому Прихідько П.І., який сказав, що питанням культурної роботи в селі ніхто не займався. Культурна робота в селі на дуже низькому рівні. Ось чому всім організаціям треба взятися за це питання.
Виступив: голова сільської ради тов. Білошапка І.А., котрий вказав на помилки зав. клубом тов. Шкарі М.М. і остановився на тому, що сільська рада, правління колгоспу мало приділяли уваги роботі клубу.
Виступив: директор школи тов. Крекотень. Сьогоднішній порядок денний, як ніколи, правильно і своєчасно поставлений на сільвиконкомі.
Школа і клуб – це батьки у вихованні молодих наших людей, кадрів у соціалістичній державі. А наш колгоспний клуб недостатньо працює в цьому відношенні.
Виступив: голова правління колгоспу Шорський М.М.
Я сказав би, товариші, що зав. клубом тов. Шкара мало звертає уваги до своєї основної роботи. А тому і клуб наш не відповідає слову «клуб».
Численність бібліотеки мала тому, що тов. Шкара не забрав книжок від читачів, які одержували книги ще в 1951 році.
Заслухавши і обговоривши доповідь зав. клубу колгоспу «ім. Жданова» тов. Шкари Михайла Миколайовича, виконком відмічає, що робота клубу в селі не проводиться, а коли й проводиться, то рідко і на низькому рівні.
Колгоспний клуб належно не оборудований, мало портретів, лозунгів зовсім немає. Дошка пошани зовсім не оборудована, бібліотека в більшості время закрита, а тому виконком Процівської сільської ради
ПОСТАНОВЛЯЄ:
- Указати зав. клубу тов. Шкарі М.М. на його безвідповідальне виконання своїх службових обов’язків по організації роботи клубу в селі.
- Зобов’язати зав. клубом тов. Шкару М.М. до 20 жовтня цього року привести в належний вид колгоспний клуб, для чого написати лозунги, вивісити портрети, регулярно міняти газети у вітрині, регулярно випускати стінні газети.
- Зобов’язати завгоспа колгоспу тов. Шульгу І.Г. обеспечити зав. клубу тов. Шкару необхідними матеріалами, які потребуються для оборудування клубу.
- Зобов’язати правління колгоспу, а також зав. клубу тов. Шкару М.М. до 2 жовтня оформити дошку пошани, на якій висвітлити передовиків сільського господарства лічними фотокарточками.
- Зобов’язати зав. клубу тов. Шкару поповнити бібліотеку книжками від тих читачів, в яких книжки знаходяться уже по два роки на руках, вивісити розпорядок роботи клубу.
- Зобов’язати зав. клубу тов. Шкару в короткий час виконати всі недоліки і доповісти на сільвиконкомі 29 жовтня 1953 року.
Відтоді збігає майже два роки. Виконком Процівської сільської ради 21 липня 1955 року знову розглянув питання про роботу клубу та бібліотеки на селі. У засіданні взяли участь: голова виконкому М. Буцула, секретар виконкому П.М. Кошовий, члени виконкому Михайло Модестович Шорський, Галина Андріївна Розумна, Настя Гнатівна Безсмертна, Іван Федорович Тименко, а також запрошені: зав. сільським клубом Андрій Петрович Тютюн, зав. бібліотекою Ганна Павлівна Горбач, голова правління ССТ Михайло Панасович Гайдук.
На засіданні доповідав завідувач клубу Андрій Петрович Тютюн. Він, зокрема, сказав: «…Робота клубу залежить від організації роботи в ньому. По цей час в нашому селі не організовано жодного гуртка. В цьому мало і почті зовсім не допомагає партійна і комсомольська організації. В даний час нами зроблені декотрі важливі роботи по підготовці до жнив. Написано і вивішено 45 плакатів на мануфактурі по всьому селу, а також на полі. На таборі написані лозунги з призивом до хлібоуборочної кампанії. В самому клубі зроблено ремонт силами нашої молоді. Кожну суботу і неділлю проводяться вечори: гра в шахмати, доміно, танці. При клубі організовано команду по волейболу, але вона недостатньо працює. Для покращення роботи гуртків треба залучати комсомольців та побільше молоді і надавати їм практичну допомогу.
Про роботу сільської бібліотеки доповіла зав. бібліотекою Г.П. Горбач, яка сказала: «Робота бібліотеки проводиться за планом. У бібліотеці налічується в даний час 1700 книжок, але в скорому часі бібліотечний фонд поповниться до 2000 книжок. При бібліотеці налічується 400 читачів. Це колгоспники, вчителі, діти, учні й інтелігенція нашого села.
В и с т у п и л и: Кошовий П.М. – член виконкому, який сказав, що питанням культосвітньої роботи в селі ніхто не займається по-справжньому. Якщо щось і проводиться, то це все йде самопливом. Перш за все наш клуб не відповідає сільському через те, що приміщення його зовсім мале, стоїть в стороні від центра села. Ремонт в клубі ніхто не робить, бо немає на це відповідних коштів.
Безсмертна Настя Гнатівна – член виконкому, яка сказала, що клуб і бібліотека повинні стати центром культури в селі. А получається навпаки. В клуб ідуть мужчини, щоб посидіти та покурити. І це тому, що він сам не має привабливого вигляду. А для вирішення цього питання треба взятися всім організаціям у наведенні порядку в клубі та бібліотеці.
Заслухавши та обговоривши доповіді зав. клубом А.П. Тютюн та зав бібліотекою –Г.П. Горбач, виконком сільської ради відмічає: роботу сільського клубу та бібліотеки рахувати задовільною. Зобов’язати зав. клубом Тютюн А.П. та зав. бібліотекою Горбач Г.П. покращити свою роботу, залучати більше читачів, оформити дошку пошани. Зобов’язати завідуючих клубом та бібліотекою більше бувати у полі і проводити роботу: читку газет, журналів, випуск стінгазет та бойових листків.
Часта зміна завідувачів клубу не могла сприяти поліпшенню його роботи, та й працювали там аматори. Ця газетна замітка свідчить про те, що папір може стерпіти все. Ну, як, скажіть, могло приміщення колишнього клубу вмістити 300 осіб?..
« Колективіст» за № 56 від 12.07. 56 року
ВВЕЧЕРІ В СІЛЬСКОМУ КЛУБІ
Кожного вечора в Процівському сільському клубі можна бачити багато людей.
Це після трудового дня сюди приходять колгоспники артілей ім. Жданова та
ім. Кагановича, сільська інтелігенція, щоб подивитися телевізійну передачу, кінокартину чи послухати бесіду агітатора.
Ввечері 5 липня в приміщенні клубу понад 300 колгоспників слухали лекцію «Американська розвідка – знаряддя агресивних планів американського імперіалізму». Лекцію прочитав лектор центрального лекційного бюро міністерства культури УРСР тов. Котвицький С.О.
Після лекції для присутніх продемонстрований художній кінофільм по однойменному твору Горького «Мати».
П. Ніцкевич – завідуючий клубом
Однак українська пісня звучала у Процеві без допомоги партійної і комсомольської організацій та сільвиконкому. У вечірні часи, як і багато століть потому лунали музика, співи, хвацько на кутках витанцьовували парубки й дівчата.
Люди старшого покоління пам’ятають незборимий потяг сільського жіноцтва до пісні навіть у найтяжчі роки. Попри складні життєві обставини, сільським мешканцям піднімала дух, додавала сил невмируща українська пісня. В усі часи – і в радості, і в смутку, і в труді й на відпочинку – вона супроводжувала жителів Процева.
Пізнього вечора, натомлені, ледь переставляючи ноги від виснажливої праці на бурякових чи картопляних плантаціях, жінки й дівчата поверталися до своїх осель з піснями. У них звучали і печаль, і радість, і сподівання на щастя, якого заслужила кожна дівчина і кожна вдова. Сільські жителі, слухаючи пісні дівчат і молодиць, що наближалися до села, безпомильно вгадували: ото ланка Марії виводить, а то Параски, а то, чуєте, ген-ген іде понад яром з піснею «Посіяла огірочки…» ланка Ганни…
І розливалися у Процеві пісні, як Славутич навесні
Колишній учитель Бориспільської музичної школи, автор музики до багатьох пісень, чудовий фотограф, який відобразив красу рідного краю, приніс до сільської ради знімок, знайдений у своєму архіві.
( ФОТО)
– Так розливався Славутич споконвіку,– розповідав пан Володимир. – У Процеві тоді було багато човнів, що слугували тимчасовим транспортом. А на цій світлині, зробленій у 1957 році, наші сільські музиканти. З акордеоном Михайло Антонович Рожко – завідуючий клубом, з баяном – Іван Григорович Тименко, хоча він більше грав на скрипці. З гітарою – Іван Севастянович Гайдук, на жаль вони вже відійшли в інші світи. Олександра Макарівна Рожко зі своїм сином – бібліотекар, а з домброю – Володимир Григорович Безсмертний. На цьому знімку чомусь немає Андрія Петровича Тютюна, який грав на баяні і досі у свої 85 років активний учасник Процівської художньої самодіяльності.
Стільки часу спливло за водою, а любов процівців до пісні і музики випливає з невичерпного джерела, яке струменіло в ті повоєнні часи. Можна впевнено сказати, що офіційне оформлення Процівської самодіяльності припадає на 1957 рік, з приходом нового керівника клубу Михайла Антоновича Рожко. Як налагоджували роботу в клубі с. Проців – про це у замітці газети «Колективіст» від 28.03.1957 року
З ЛЮДЬМИ ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ
Направляючи мене працювати завідуючим Процівським сільським клубом, у районному відділі культури мені сказали: «Робити там вам буде що. В Процеві ніколи як слід не працювали гуртки художньої самодіяльності».
І в мене мимохіть виникла думка: «В чому ж там справа, а чи справлюся я з цією роботою?»
Роботу почав із створення активу клубу. Пішов на ферму, провів бесіду з доярками про культурний відпочинок молоді села.Висловлюючи думку своїх подруг, доярка Ольга Кияшко сказала, що вони хочуть, щоб в клубі працювали гуртки з художньої самодіяльності і охоче візьмуть у них участь. З допомогою бесід і переконань я став залучати молодь для участі в клубній роботі. Багато допоміг мені в організації, зокрема хору при клубі, секретар комсомольської організації колгоспу ім. Жданова Костянтин Дуб’яга.
Відверто кажучи, спочатку було важкувато працювати. Доводилося навіть по кілька разів ходити до того чи іншого учасника, щоб він прийшов на заняття гуртка. Та згодом все налагодилося. Перші репетиції зацікавили учасників хорового колективу. Хор почав працювати і поповнюватися новими учасниками.
В даний період наш хор налічує 30 чоловік. Працюють також музичний та драматичний гуртки.
У роботі гуртків активну участь беруть доярки Галина Сінільниченко, Ольга Кияшко, Марія Безсмертна, ланкова Марія Тименко, колгоспниця Марія Тютюн, Софія Сергієнко, шофер Павло Безсмертний, телятник Іван Тименко, бригадир тракторної бригади С. Іванютін, агроном колгоспу, він же і секретар комсомольської організації Костянтин Дуб’яга та інші.
Перший концерт ми давали в сільському клубі с. Ревне. Виступали також перед трудящими свого села. З великим інтересом дивилися колгоспники п’су «Невісточка» у постановці драмгуртківців.
Інструментальний квартет нашого клубу виступав на міжрайонному огляді художньої самодіяльності, який недавно проходив у Борисполі.
Так шляхом наполегливої і повсякденної роботи я добився активної участі молоді села в гуртках художньої самодіяльності.
М. Рожко – завідуючий клубом
Культурне життя села розцвіл, саме тоді, коли завідувачем клубу працював дипломований спеціаліст – Михайло Антонович Рожко. Його організаторський хист – від Бога, плюс палке бажання урізноманітнити дозвілля селян, залучити їх до культурного відпочинку.
Ми відшукали ще одну замітку в газеті «Колективіст» від 15.09.57 року:
НАШ КЛУБ НАЗУСТРІЧ 40-РІЧЧЮ ВЕЛИКОГО ЖОВТНЯ
Радянський народ і все прогресивне людство в цьому році відзначають 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Підготовка до цього всенародного свята, яке має міжнародне значення, проходить під знаком мобілізації творчої активності мільйонних мас народу на успішне перетворення в життя історичних рішень ХХ з’їзду КПРС.
Трудівники полів і тваринницьких ферм, ставши на трудову фахту на честь славного ювілею, прагнуть відзначити його новими виробничими успіхами. Наш сільський клуб у ці дні організовує свою роботу так, щоб допомогти колгоспникам успішно виконати соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 40-річчя Великого Жовтня.
Для цього клубна рада використовує всі форми культурно-освітньої роботи: лекції, бесіди, масові вечори, наочну пропаганду і агітацію, художню самодіяльність.
За вісім місяців цього року в нашому клубі прочитано 41 лекцію на різні теми та проведено 130 голосних читок і бесід.
Важливе місце в роботі клубу займає проведення масових вечорів як однієї з найбільш дійових форм культурно-освітньої роботи. Було проведено два вечори на честь кращої доярки, по одному вечору – на честь кращої свинарки, кращої ланки і кращої бригади. Це дає позитивні результати. Між доярками, свинарками. ланками і бригадами ширше розгортається боротьба за першість у соціалістичному змаганні за успішне виконання зобов’язань, взятих на честь 40-річчя Великого Жовтня.
З метою пропаганди історичного значення Великої жовтневої соціалістичної революції сільський клуб провів два вечори – зустрічі зі старими більшовиками. Дуже добре пройшов тематичний вечір на тему «Більшовицькі організації України в боротьбі за встановлення радянської влади». На вечорі виступали старі більшовики – учасники революційних подій у с. Проців: т.т. Калиновський М.В., Фарбун М.К., Бабко В.Я.
(ФОТО)
Ми також провели два тематичні вечори, присвячені засновнику Комуністичної партії і Радянської держави В.І. Леніну. Всього в цьому році проведено 14 тематичних вечорів на різні теми.
Агіткультбригада нашого клубу 16 разів виступала з концертами перед колгоспниками артілей ім. Жданова та ім. Горького безпосередньо на місці їх роботи. Крім того гуртки художньої самодіяльності клубу дали 15 концертів для трудящих села Проців і сусіднього села Ревне.
На урочистий вечір присвячений 40-річчю Великого Жовтня, ми готуємо концертну програму. Хор виконує пісні: «Комуністичній партії хвала», «Смело, товарищи, в ногу», «Гей тумани мої» та інші. Микола Байчас виступить з художнім читанням «Пісня про Буревісника» М. Горького.
Драматичний гурток запланував підготовити п’єсу на цей вечір «Весілля в Малинівці».
Рада нашого клубу докладає всіх зусиль до того, щоб виконати умови республіканського огляду культосвітніх установ на честь 40-річчя Великого Жовтня.
М. Рожко – завідуючий Процівським клубом
Не можна не порадіти, коли читаєш замітку в газеті « Колективіст» від 1958 року.
ОБМІН КОНЦЕРТАМИ
15 березня 1958 року силами художньої самодіяльності Процівського сільського клубу було дано концерт в клубі с. Жовтневого.
Глядачі з великим задоволенням сприйняли кожен наш виступ. Тепло і задушевно лунали пісні у виконанні вокального ансамблю. Особливо сподобався присутнім російський танок, який майстерно виконав Петро Михайлович Кияшко.
Від імені партійної організації та колгоспників завідуючий школи тов. Кармаза виніс нам подяку. Учасники художньої самодіяльності с. Жовтневого пообіцяли виступити з концертом-відповіддю в с. Проців.
22 березня цього року вони показали процівчанам п’єсу Карпенка-Карого «Безталанна», яку глядачі села сприйняли дуже тепло.
Такі концерти-відповіді дають багато корисного в роботі наших клубів, а також сприятимуть розвиткові художньої самодіяльності.
М. Рожко – завідуючий клубом
Однак слід зазначити, що репертуар концертів контролювався партійною організацією. А тому в першому відділі зазвичай звучали «пісні-молитви» на честь «керівної і спрямовуючої» Комуністичної партії, її вождів, а вже в другому відділенні концерту дозволялося виконувати народні пісні та ліричні твори радянських композиторів.
Згодом налагоджується робота і сільської бібліотеки, яку очолила досвідчений фахівець Галина Павлівна Шорська. На засіданні виконкому в 1962 році під час звіту про свою роботу вона, зокрема, відзначила: «Вся робота бібліотеки в 1962 році була направлена на виконання історичних рішень ХХІІ з’їзду КПРС та ХХІІ з’їзду КП України, для цього в бібліотеці укомплектований книжковий фонд з підбірок матеріалів з’їзду. Увесь книжковий фонд бібліотеки налічує 4887 книжок, для пропаганди матеріалів з’їзду виставлено 7 вітрин, плакати. Виготовлено картотеку на тему: «Програма КПРС, ХХІІ з’їзд КПРС – з’їзд будівників комунізму». Проведено читацьку конференцію на тему: «Радянська молодь – активний будівник комунізму».
Разом зі школю проведено колективне обговорення книги, а також тематичні вечори. Бібліотека перебудувала свою роботу: зроблений прямий доступ до книг, до полиць. У бібліотеці функціонує вітрина «Нові книги» і виготовлена вітрина до виборів «Радянська виборча система».
У бібліотеці налічується 709 читачів, яким видано на руки 4846 книг».
Від часу укрупнення колгоспів і створення на базі чотирьох сіл – Мартусівки, Процева, Ревного і Ленінки – одного господарства – «Ждановський» занепадає все, зокрема і розвиток культури. Клуб у колгоспі «Зоря» (с. Софіїка), який нещодавно побудували, почали використовувати як підсобне приміщення, а згодом взагалі розібрали. Бібліотека власного приміщення також не мала, їй доводилося кочувати з одного будинку до іншого. Передостаннє місце бібліотеки було в приміщенні теперішнього відділення зв’язку. Тепер сільська бібліотека розташована в одному приміщенні з сільським клубом. У будинку зроблено ремонт, налагоджено газове опалення, поряд і дитяча книжкова кімната.
Понад 30 років працює на цій посаді справжній знавець своєї справи Надія Олексіївна Усенко. Вимоглива, турботлива, людяна, ввічлива, – це далеко не всі риси її характеру. У 1982 році в бібліотеці налічувалося 12500 книг, нині – 6000, багато літератури довелося списати, як застарілу. Бібліотека передплачує двадцять найменувань газет і журналів. Усе це перебуває в умілих руках бібліотекарки, і всюди вона наводить лад і затишок. А ще Надія Олексіївна виконує обов’язки завідувачки краєзнавчим музеєм. Щоправда, музей займає лише одну велику кімнату, і цього недостатньо, щоб розмістити всю експозицію, а тому вирішено якомога більше зібрати експонатів у людей, яких залишилося зовсім мало. До цієї роботи залучаються всі мешканці села. Сподіваємося, що в близькому часі буде вирішено питання щодо приміщення музею і гідно його обладнано.
А клуб у Процеві, який містився на колгоспному дворі задалеко від центру, поступово втрачав привабливий вигляд. Під’їзної дороги не було і молодь відвідувала його здебільшого для перегляду кінофільмів. Тривалий час кіномеханіком працював Микола Павлович Тименко, часто він виконував й обов’язки завідувача сільського клубу. Завідувачами були також Софія Юхимівна Страшна, Сергій Володимирович Розумний, Валентина Василівна Гавриленко.
У центрі села звільнилося приміщення колишньої школи. От і вирішив виконком сільської ради разом із молоддю відремонтувати це приміщення під клуб. А згодом за допомогою спонсора Владислава Михайловича Байчаса (тепер – голова Бориспільської районної ради) було зроблено капітальний ремонт.
( Фото)
Робота клубу вирішальним чином залежить від керівника закладу та коштів місцевої влади. Майже після двадцятирічного затишшя, зовсім по-новому, запрацювавав сільський клуб. А починалося все це так.
Із розповіді Безсмертного Михайла Григоровича
- Запросила сільський голова Л.І. Чешко «співунів», у яких душа співає, щоб привітати односельців з Новим роком. Посиділи, поспілкувалися, невимушено почали співати. Уже й опівніч, а люди не хочуть розходитись. Вийшли на вулицю, і з наснагою зазвучала українська народна пісня. Привітавши шанованих людей, я запропонував голові села створити хор. На першу репетицію прийшло чоловік 100. Запросили керівником хору Анатолія Андрійовича Жупінаса – методиста Бориспільського районного відділу культури. Поспішали на репетицію всі, намагалися не запізнюватися. Самі шили собі форму, позичали в інших сільських клубів. Та одного разу, побачивши виступ хору, директор радгоспу Петро Михайлович Зубань закупив новісіньку форму для сільських аматорів.
І народилася пісня, яка зазвучала по-новому. Про що так натхненно співають хористи? Як і одвіку, про кохання і розлуку, про чужину й рідну сторону, про тугу на серці і тепло маминих рук.
Слухаючи тепер уже професійний спів учасників художньої самодіяльності, процівці щиро вдячні його першим аматорам: Михайлу Григоровичу Безсмертному, Антоніні Федорівні Безсмертній, Василю Максимовичу Кияшку, Ользі Андріївні Кияшко, Ользі Павлівні Іогансон, Марії Трохимівні Тименко, Галині Василівні Ткаченко, Миколі Григоровичу Іогансону, Івану Олексійовичу Байчасу, Марії Федорівні Байчас, Михайлу Антоновичу Тименку, Софії Андріївні Тименко, Михайлу Івановичу Шкарі, Софії Федорівні Шкарі, Івану Євдокимовичу Мироненку, Андрію Йосиповичу Карпенку, Івану Макаровичу Карпенку, Ніні Костянтинівні Мись, Олені Семенівні Тименко, Марії Макарівні Коломієць, Марії Федорівні Тютюн, Антоніні Василівн Наліво, Івану Петровичу Федоренку, Ніні Григорівні Федоренко, Марії Макарівні Карпенко, Галині Павлівні Опрощено, Марії Миколаївні Петрук, Людмилі Миколаївні Ніжинській, Любові Михайлівні Байчас, Михайлу Федоровичу Тютюну, Петру Михайловичу Тютюну, Марії Луківні Тютюн, Сергію Володимировичу Розумному, Ліні Михайлівні Розумній, Валентині Василівні Гавриленко, Любові Степанівні Кармазі, Ользі Андріївні Дубині, Раїсі Володимирівні Кудрі, Софії Іванівні Розумній, Надії Олексіївні Усенко, Андрію Петровичу Тютюну, який і сьогодні в строю, маючи 85 років за плечима.
З новою наснагою зазвучала пісня, коли почалися репетиції під керівництвом справжніх фахівців своєї справи – Василя Івановича Ляшенка та його дружини Людмили Василівни. Двічі на тиждень, у спеку і хурделицю, громадським транспортом добиралося подружжя Ляшенків з Києва на репетиції. Довгенько довелося попрацювати і докласти сил його керівникам, щоб навчити хористів культури співу, часом виникали й непорозуміння. І ті, хто бажав би співати так, як йому заманеться, переконалися, що таке багатоголосся хору і в чому його краса.
У 1995 році Процівський самодіяльний хор заслужено здобув звання народного, став лауреатом Міжнародної премії «Дружба».
( ФОТО)
Хор є учасником першого в Україні «Театру пісні».
Брав участь у святковому концерті на IV Міжнародному конгресі з питань екології та духовності, що відбувався в Українському домі (м. Київ). Українська народна пісня звучала у виконання Процівського самодіяльного народного хору на пісенних фестивалях у Польщі та Болгарії. Виступ хору транслювало телебачення у програмі «Полудень», а також українське радіо.
1994–2000 роки стали періодом активної творчої діяльності колективу, пошуку репертуару і вдосконалення майстерності, численних концертних програм й участі у різних конкурсах. На той час у клубі працювали 12 різних гуртків. Різні за віком, освітою, фахом, місцем роботи, гуртківці щовечора поспішають до клубу, щоб підготувати нову виставу чи концертну програму, подарувати людям насолоду хорошого відпочинку і творчого натхнення, радість єднання з мистецтвом, показати його високе покликання допомагати нам у пізнанні прекрасного.
Окрасою хору й ансамблю були молоді дівчата: Наталя Сергієнко, Надія Сергієнко, Леся Ляшенко, Олена Фролова, Оксана Байчас, Оля Юрченко.
Улюбленою формою спілкування з глядачем виконавці вважають вечори народної пісні, коли неспішна оповідь керівника хору В. Ляшенка та ведучої Л. Чешко і жіноче багатоголосся зачаровують зал, примушуючи завмирати серце…
Сьогодні в хорі понад 30 учасників. Солістами є неперевершені Жанна Коваленко, Сергій Розумний, Валентина Гавриленко, Світлана Розумна, Раїса Кудря, Надія Усенко, Володимир Варнавський, Анатолій Доронін, Анатолій Власенко, Андрій Лисов, Лариса Войцехівська.
Торкнутися чистих джерел української пісні, бодай на короткий час, перенестись у світ гармонії запрошує бандура та її виконавиця Жанна Коваленко.
Майже всі ідуть до танцю, коли на сцені з’являються троїсті музики, а це Сергій Розумний, Іван Федоренко, Петро Карпенко, Іван Карпенко, Петро Тютюн, Любов Чешко. А зачувши голос солістки Ніни Мись, – колектив викликають на «біс». Її голос звучить так заворожуюче, що линеш із ним у голубу височінь, відчуваєш ніжний аромат ромашки і терпкий окраєць хліба. Зачувши спів Ніни, відома виконавиця українських пісень Оксана Білозір сказала: «Аби я такий голос мала».
Вражають своїм співом дуети: Жанна та Раїса Коваленки, В. Варнавський і В. Гавриленко, Н. Усенко та В. Гавриленко.
Чистотою співу володіє тріо Н. Усенко, Р. Кудря та В. Гавриленко.
Подружжя Василь та Людмила Ляшенки ретельно і творчо добирають репертуар для хорового колективу. Його основу становлять українські народні пісні, але хор виконує і пісні відомих українських композиторів – Анатолія Шашкевича, Анатолія Авдієвського, Петра Андрійчука, Івана Сльоти. Є низка пісень на музику Людмили Височинської. Окрім того, керівники колективу, зустрічаючись із односельцями, записують фольклорні пісні.
Про майстерність хору розповідає замітка Ніни Кудько в газеті «Трудова слава».
ДЕНЬ ДОБРА І СВЯТОЩІВ
Вони приїхали з Процева. І зацвів наш майдан вишитими сорочками процівчанок, білими жупанами і смушевими шапками процівців– учасників народного хору. Л.І. Чешко –сільський голова Процева – вже першими словами свого вітання розчулила, зачарувала, зігріла глядачів. А потім… Ніби нічого особливого і не було. Співали люди. Літні, молоді, ще зовсім юні. Співали на одному подиху, голос до голосу, душа до душі.
За плечима кожного з артистів сільські, непрості буденні клопоти. Та забуває за все Михайло Григорович Безсмертний, коли виводить «Ой під вишнею…», а Раїсу Кудрю несе на крилах пісня далеко-далеко… Василь Максимович Кияшко – ветеран Великої Вітчизняної війни, не старіє ні серцем, ні голосом. Де беруть процівці на все це час? Співають навіть родинами – Сергій і Ліна Розумні, Петро Миколайович Тютюн і його дружина Марія Луківна та їхній син Тарас. Ну а гнідинських парубків особливо зачарувало тріо «Либідь» сестер Надії і Наталки Сергієнко та Альони Фролової. Приємно вразила молодіжну аудиторію виконанням сучасних пісень Надія Сергієнко.
…А Любов Іванівна Чешко спонукала гнідинців своїм темпераментом, щирим голосом витирати непрохані сльози, сміятись, слухати музику поезії.
Сірий зранку день задивлявся в звичайні обличчя процівських аматорів, слухав відомі пісні і не переставав дивуватись щедрості та людяності сільських трударів. Звичайно важко, але, мабуть, з натхненням працюється з цими людьми Василю Івановичу та Людмилі Василівні Ляшенкам. Чогось-то їздять вони з Києва у далекий Проців, що притулився острівцем до лісу і Дніпра. Їздять не на роботу – їздять творти диво і добро.
Завдяки ініціативі керівників хору Василя та Людмили Ляшенків вдалося відкрити у Процеві філію Київської музичної школи. Її успішно закінчили 15 вихованців. І нехай не стали вони великими фахівцями, але зерно, посіяне викладачами, добром і красою проростає в дитячих душах. Вони вже по-іншому думають і відчувають пісню та музику і все набуте передадуть своїм діткам.
(Фото)
При сільському клубі працюють танцювальна група, дитячий хоровий колектив, дитячий ансамбль «Кукурічки», драматичний гурток, вистави якого із задоволенням сприймають односельці. У них задіяні Валентина Василівна Гавриленко, Сергій Миколайович Шульга, Любов Сергіївна Приходько, Володимир Вікторович Варнавський, Сергій Володимирович Розумний, Михайло Михайлович Урсуляк, Ольга Андріївна Іогансон, Ганна Михайлівна Шкара, Надія Миколаївна Глоба, Адрій Петрович Тютюн.
(ФОТО)
Окремо хотілося б сказати про наших поетів –Миколу Петровича Тютюна, Василя Михайловича Зюзюна, Аллу Іванівну Шкару. Їхні твори декламують і співають процівці.
Сиві ранки встають з-за Дніпра,
Над лугами пташиний розмай,
Вкрита лісом чорніє гора.
Де ще є на землі такий рай?
Любий Процеве мій дорогий.
І Софіївка вербно-хрещата,
Сальків рибний, а хутір грибний,
Лебедівко пісенно-крилата.
Ці слова з вірша Миколи Петровича Тютюна, який також є учасником художньої самодіяльності. Його душа настільки співуча і поетична, що своїми піднесеними почуттями виливається на папір і дарує насолоду людям.
Він знає тут кожен куточок, кожну гряду, кожну річечку. Та ви тільки вслухайтесь:
…. Міська вулиця, Тихий Рожок,
Кодіївський куток і Загребля.
Перейду дерев’яний місток,
Що сховався тихенько у вербах.
Майстром своєї справи є керівник спортивного клубу «Фанат» Володимир Якович Карлов. Його підопічні посідають перші місця узмаганнях з боксу не лише в районі, а й в області. У селі є тренажерний зал, сюди приїздять діти із сусідніх сіл займатися боксом.
Давно відомо, що успіхи не приходять спонтанно. Потрібна праця повсякденна, цілеспрямована, наполеглива. А ще кажуть, що з викопаної примусом криниці води пити не будеш. Усе, що робиться в Процеві для розвитку культури і духовності, питанні духовності іде від щирої душі керівників села та установ, небайдужих односельців.
Тож запрошуємо і тебе, шановний читачу, послухати спів хорового колективу, і ти відчуєш голос матері-землі, пісню таку ж прадавню, як світ, щиру, як материнська посмішка, теплу, як свіжий хліб з печі, і таку незбагненну, як закони Космосу .
І нехай ніколи не зміліє у Процеві, де мешкають працемовні, світлі люди, чудове пісенне джерело!
